Господи Вседержителю, Боже батько наших, Авраамів, і Ісааків, і Яків, і насіння їхнього праведного: сотворив небо, і землю з усією лепотою їхньою, зв'язавий море словником, 11 Запечувся ю страшним і славним ім'ям Твоїм, що всі бояться його, і тремтять від лиця Твоїх сил, як ніхто стоять перед славою Твоєї слави, і нестерпом гніву.
А безмірна й невичерпна милість Твоїх обіцянок: Ти бо Господь Вишній, благочестивий, довготерпеливий і багатомилостивий, і кайся про людські злоби. Ти, Господи, за багатством Твоїм благословенням, обіцяв Ти покаяння і залишення Тебе, що грішили, і безліччю щедрих Твоїх, визначив Ти покаяння грішником на спасіння. Ти бо Господь Божий сил, не поклав Ти покаяння праведним, Авраамові та Ісааку та Якову, які не згрішили Тобі. Але поклав ти покаяння на мені, грішному: занегрішив їх більше від числа піску морського.
Помножуся беззаконня моя, Господи, множившись беззаконня моя, і нехай гідний побачити, і бачити висоту небесну від множини неправ моїх. Слiчений єсть багатьма узами залiзними, в яких не звести голову мою, і нема ми ослаблення: зане прогнівах лютість Твою, і лукаве перед Тобою створив, не створиш волi Твоїх.
І нині прихиляю коліна серця, вимагаючи від Тебе доброти. Згрішили, Господи, згрішили, і беззаконня моя, але прошу молячись, ослабли ми, Господи, ослабли ми, і не погуби мене з беззаконнями моїми. Нижче за віки ворогувавши злих моїх, нижче осудиш мене в земних краях. Зане Ти Ти Божий, Бог каючихся, і на мені явиш всю благость Твою, як недостойна суща спасеш мене, за багатьма милістю Твою, і вихваляю Тебе в дні живота мого, я Твоя є слава у віки віків, амінь.
***
***
Покаяння Манасії дає надію кожному грішникові, що кається. У каноні Ісусу Найсолодшому говориться «врятуй, ущедри, про Ісуса благодійнику, як, благоутробне, Манасію». У «Послідуванні про сповідання» ми чуємо: «Манассиину в покаянні молитву прийнятий». У Великому покаянному каноні Манасія ставиться в приклад доброго покаяння після безлічі гріхів: «Манассієва зібрала Ти згрішення звільненням, поставивши як гидоту пристрасті, і помноживши, душі, обурення: але того покаяння ревнуючі теплі, здобуй розчулення».
* * *