Тлумачення псалма 108:
В кінці, псалом Давиду.
Боже, хвали моя не промовчи, як вуста грішника і втоми лестощого на мене відкинулась, говорячи на мене мовою улесливою, і словеси ненависними звичая мене, і бралася. Замість того, щоб любити мене, обдурити мене, а молячись, і покладеш на мене зло за блага, і ненависть за мою любов. Постави на нього грішника, і диявол нехай стане правою його. Нехай судиться йому, нехай виходить засуджений, і молитва його нехай буде в гріх. Нехай будуть дні його мали, і єпископство його нехай прийме ін: нехай будуть синові його сирі, і дружина його вдова: рушить і переселяться синові його, і виповнять, Нехай шукає позикодавець вся, як суть його, і нехай захоплять чужі праці його. Нехай не буде йому заступника, нижче нехай буде ущедряю сироти його. Нехай будуть чада його на погублення, в роді єдиному нехай буде потрібне ім'я його. Нехай згадається беззаконня батько його перед Господом, і гріх матері його нехай не очиститься. Хай перед Господом будуть вину, і нехай знадобиться від землі пам'ять їх. Не згадаю, щоб милосердя вчинили, і погнали чоловіка злидня й убога, і зворушена серцем умертвити. І полюбив клятву, і прийде до нього, і не захочеш благословення, і відійде від нього. І зодягнувся в клятву, як у ризу, і в ній, як вода, на утробу його, і як оливу в кості його. Нехай буде йому як різа, в нюжі одягнеться, і як пояс, яким ви опоясуєтеся. Ця справа обдурюючих мене у Господа, і тих, що говорять, лукава на душу мою. І ти, Господи, Господи, сотвори зі мною ім'я ради Твого, як добра милість Твоя. Визволь мене, як жебрак і убогий я, і серце моє зім'ятеся всередину мене. Як сінь, поза ухилятися їй, отяхся, струсося як прузі. Коліна моя змучена від посту, і тіло моє змінилося елеа ради. І зневажав би їх, бачачи мене, покидавши головами своїми. Допоможи мені, Господи Боже мій, і спаси мене за милістю Твоєю, і нехай розуміють, як рука Твоя ця, і Ти, Господи, створив ти. Проклянуть ті, і Ти благословиш, що повстають на мене нехай посоромляться, а раб Твій веселиться. Нехай зодягнуться обдурюючі мене в ганьбу, і одягнуться, як одягом, студом своїм. Виповімося Господеві зело уст моїх, і посеред багатьох вихваляю Його, як постає праворуч убогого, що врятувати від тих, хто ганяє душу мою.
Наприкінці, Галом двадцять,
Бже, хвали моєї не премовче: ꙗ҆кѡ ᲂу҆ста̀ грешника і҆ ᲂу҆ста льстивага на мьр ѿверзо́шасѧ, улесливим, і словеси ненависними біднота м'є, і кидаєтеся зі мною тщені. Разом з тим, що любити мене, як болгах і мьо, а ж моляться: я поклала на мене лагу за блага, за ненависть за ненависть за ненависть. Постави на нього грішника, і диявол нехай стане десновною єґґґу: завжди скодітитись Їм, та йдеться, мовляв, перебуває в гріхах. І бджо́дььо́т дѐ́є е҆гѡ̀ ма́лі, і є епископство еґґѡ̀ та прийметь і҆́н: нехай си́нові е҆гѡ̀ рухається й переселиться синові єґґеґ і відтворить, та й вигнані бджоддщотт ідом домів своїх. Нехай стягне позикодавець всѧ̑, є҆лі̑ка зҙоќть е҆гѡ̀: і так і захопить чжожжді́ї трꙋды̀ е҆гѡ̀. Нехай не буде їжом заступника, нижче й здобуде сирети еґґґу: так бі чада егґеґо в пог єдином і буде потрібним ім'ям Єґґґо. Та запам'ятається беззаконня ѻ҆тець є҆гѡ̀ перед гдⷭ҇ем; викінче, і нехай буде потрібно в землі пам'ять їх: зате не помітно створити милість, і погнала людини жебрака і богомаця; мертвити. І полюбити клѣттщо, Йде прийдеъ е҆мщо̀: і҆ не захочеться блгⷭ҇ве́ні, і ᲂу҆далитсѐ ѿ негѡ̀. І҆ Ѿ҆бличесѐ в клѣ́тҙ ꙗ҆кѐ в різь, і в ній ꙗ҆́кѣ вода в ᲂу҆тробꙋ є҆гѣ е҆гѡ̀: так бҙ́дет Үүмҙ́Ҁ ꙗ҆кѡ риза, в нюжі ѡ҆блачитсѐ, і҆ ꙗ҆ккѐ поѧсъ, и҆мже ви́нъљ. Це справа болгарних м'ю ᲂуг гдⷭ҇а і глаго́лящих лүкака̑ваљ на дҭҭҭ мю. І҆ тѝ, гдⷭ҇і, гдⷭ҇і, сотворі зі мною імені ради твого, ꙗ҆кѐ бл҃га млⷭ҇ть твоь̀: Духбог є есм аз, і серце моє змететься назовні мене. Ꙗ҆кѐ сьѐ́нь, позаду ᲂу҆клонитисѐй е҆й, ѿѧхсѧ: стрѐсохсј ꙗ҆кѐ прҙозі. Келяна моєї ізнемогоста ѿ посту, і плоть моєї ізмененісе єгела ради. І я бих поношення їм: бачачи мене, покидавши головами своїми. Допоможи ми, де бже мій, і пишіть мене по твоїй молитві: і хай розм'ють, щѣкьѐ рҙоккака твоя сій, і ти є҆сѝ ю҆̀. Проклятий ті, іти блгвіші: повстаючі на місь і посоромиться, а раб твій звеселитись. Так Ѿ҆бликҙљтѐ ѡ҆болгающіе м'ѐ в срамотҙҮ і҆ џ҆деждщОтсѐ ҙң҆ккѐ ј҆деждою стҮ домом своїм. Іспловемс гдⷭ҇еві Љѣлѡ̀ ᲂу҆сты̑ моїми і҆ посеред багатьох багатьом восхвалююсь: ꙗ҆кѐ з'явиться ѡ҆деснҙ поспішають ѿ гонящих дщет мою.